Творіння львівського скульптора Володимира Цісарика – це своєрідна магічна практика. Через пластику своїх образів він розповідає історії так, як відчуває та проживає їх сам. Про натхнення, творчі переживання та перемоги читайте в ексклюзивному інтерв’ю з Володимиром Цісариком.
ID.: Розкажіть, з чого почалося ваше захоплення монументальним мистецтвом? Чи пам’ятаете, якою була ваша перша професійна скульптура?
В. Ц.: Я почав ліпити з трьох років, як тільки батьки мені вперше подарували пластилін. Звичайно, спочатку не було розуміння того, що це моя майбутня професія, але я наполегливо продовжував, адже бачив, що мені багато що вдається. Тому згодом батьки відправили мене у художню школу, і вже після цьогоя обрав свій фах та вступив до художнього училища. Там я сформувався як спеціаліст та фахівець і зрозумів, що скульптура має багато різних напрямків, які всі для мене цікаві. Що ж стосується моєї першої професійної монументальної скульптури, то її я створив на 4 курсі художнього коледжу: це була моя дипломна робота на отримання звання майстра. Вона являла собою пам’ятний знак М. Шашкевичу, який зараз, як і 20 років тому, розташований у центрі міста Жидачів Львівської області.
Старший брат/Big brother, 31,5×25×17 см
ID.: З якими матеріалами вам до вподоби працювати? Надаєте перевагу бронзі чи маєте в своєму творчому арсеналі й інших «улюбленців»?
В. Ц.: Мені доводилося працювати з різними матеріалами, в тому числі з деревом і з каменем, але так склалося, що ще зі студентських років я надаю перевагу бронзі. Також протягом останнього року я уважно придивлявся і ретельно вивчав властивості алюмінію, тож частково використовую його в своїх роботах. Як на мене, поєднання таких благородних металів, як бронза та алюміній, виглядає досить гарно і гармонійно.
«Міленіум», приватне замовлення, Англія, 2000 рік
ID.: Яку техніку використовуєте для виконання монументальної скульптури? Ви дотримуєтесь класичних канонів?
В. Ц.: Абсолютно ніяких секретів. Я переважно притримуюсь класичної техніки виконання. В своїй творчості перш за все намагаюсь показати свої емоції і захоплення. Це моє бачення, мій погляд на зовнішній світ і мої власні відчуття. Якщо, наприклад, письменники висловлюють свої думки на папері, то я виражаю їх «формально» – формою та простором. Це моя невербальна розповідь.
Небезпечний зв’язок/ Dangerous liaison, 63×57×22,5 см
ID.: Чим ви надихаєтесь при створенні кожної скульптури? Попередньо вивчаєте передісторію або керуєтесь виключно своїм внутрішнім баченням та інтуіцією?
В. Ц.: В моїй творчості натхнення – це матеріал,який скоріше накопичується поступово. Я дуже люблю брати інформацію із друкованих джерел, але нарівні з книгами натхнення мені надають фільми та подорожі. Як тільки випадає можливість, намагаюсь більше подорожувати з сім’єю. Але звичайно, якщо це тематична робота, то намагаюсь заглибитися у її передісторію та надихаюся нею.
Пам’ятник Леопольду фон Захер-Мазоху для міста Львова, 2008 рік
ID.: Розкажіть про свій перший закордонний досвід. Яку скульптуру ви представили вперше за межами України?
В. Ц.: Моя перша робота за кордоном була створена в Англії у 2000 році. Приблизно за рік до цього у Львові мене познайомили з англійцем, який згодом і став тим самим замовником. Він походить з родини заможних фермерів і хотів доповнити своє родинне помістя пам’ятним монументом. Більш ніж півтора місяця я працював над цією скульптурою, яку вирішив виконати з каменяпісковика, адже поряд знаходяться піщані кар’єри. Оскільки це був 2000 рік, тема міленіуму була безперечно актуальною, тому й назва роботи відповідна. Це був дуже позитивний досвід, і мені приємно, що він трапився саме в Англії.
ID.: Хто з сучасних світових майстрів монументального мистецтва вас надихає?
В. Ц.: Є такий сучасний мексиканський скульптор Хав’єр Марен. Як на мене, він наче тримається трошки осторонь проголошених трендів та тенденцій, чим і привертає увагу. Я захоплююся його класикоюі дуже часто переглядаю роботи цього майстра. Також надихає Джеф Кунс, який створює вражаючі поп-арт-інсталяції, та Ентоні Гормлі, чия виставка справила на мене величезне враження. А з класиків моїм фаворитом і незаперечним вчителем є Роден. Я дуже багато почерпнув саме з його робіт.
«Сон із саламандрами» 33×23,5×9 см, 2016 рік
ID.: Як справжній майстер, ви завжди в пошуках досконалості. Розкажіть про своє стажування у Флорентійській академії мистецтв.
В. Ц.: Я їздив до Флоренції на стажування для підвищення кваліфікації, коли ще викладав у Львівській академії мистецтв. Це був безперечно цікавий досвід. Пройшов перед цим ще піврічне стажування у Петербурзі, де підтягнув техніку, і вже до Флоренції їхав з достатньо гарною базою. Тому саме там я почерпнув багато у концептуальному плані. Потрапив туди, поспілкувався з викладачами. Відбувся своєрідний обмін досвідом, який був корисним для обох сторін. Загалом це чудове місто, і враження від нього мене ще довго надихали, а сама поїздка допомоглавпевнитись в тому, що я вже професійний скульптор, але завжди треба творчо розвиватися і не боятися експериментувати.
Хочу зауважити, що зараз в Україні рівень зацікавленості монументальним мистецтвом підвищився. І народ надає більше ваги тому, як виглядає, скажімо, площа міста. Європа в цьому плані вже більше структурована і «укомплектована». Вона віддає перевагу філософському розвитку та новій концепції, яка порційно проникає в уже сформований історичний простір.
«Повітряний поцілунок» 48×68×38 см, 2017 рік
ID.: Чи хочеться вам попрацювати в кардинально новому напрямку мистецтва?
В. Ц.: Займаючись скульптурою, я зрозумів, що мені імпонують архітектура та дизайн. Можливо, я не буду оригінальним, але мені до вподоби творчість Захи Хадід. Її творіння – це не просто архітектура, а синтез дизайну, скульптури та самої архітектури. Захоплює і вражає те, якими формами вона мислить.
Пам’ятник Пабло Пікассо для міста Львова, 2009 рік
ID.: Яка з виконаних робіт є найбільш знаковою для вас і чому?
В. Ц.: Всі роботи для мене особливі. Але все ж таки є одна, яка була переломною, стала своєрідним рубежем, – пам’ятник Мазоху у Львові. В 2008 році до мене звернулися власники мережі з приводу виконання скульптури, і одразу після завершення роботи над нею я отримав широке визнання. Саме після цієї роботи та стажування у Петербурзі я почав працювати саме над тими проектами, які мені до вподоби.
Пам’ятник львівському сажотрусу, 2010 рік
Надруковано в журналі №12 (87) грудень 2017 — січень 2018
