Володимир Пономаренко – досить молодий, але вже відомий харківський архітектор і дизайнер, переможець конкурсу ART SPACE 2021 у номінації «Бари та ресторани», засновник Ponomarenko Bureau. Він – яскравий представник нової генерації архітекторів, для яких у проєкті первинна ідея, та автор унікального за своїм задумом стенду журналу ID. Interior Design на виставці Interior Mebel
ID: Володимире, опишіть концепцію стенду.
В. П.: Я хотів створити щось легке та просте, щоб не лякати «складнощами». Сподобалася ідея стенду, який робила Віка Шкляр із картону. Мені хотілося використовувати матеріал, що легший за картон, і це – лише папір. Були експерименти в офісі, наприклад, одна з ідей – використовувати не папір, а галетне печиво «Марія». Зрештою зупинилися на білих аркушах, розміщених у шаховому порядку. Якщо говорити про форму стенду, то це простий прямокутник, розкреслений по діагоналі, кожен фрагмент прямокутника виконує певні функції. Так, головна, презентаційна форма – це великий трикутник, бічні трикутники – зона переговорів та зона моїх робіт. Простота, легкість та переосмислення звичних матеріалів – ідея, яка повністю була реалізована у цьому стенді.
ID: Професія архітектора – свідомий вибір?
В. П.: Я вже у 6 років зрозумів, що хочу стати архітектором, коли активно зводив будівлі з LEGO. І з того віку йшов до своєї мети – відкрити власну студію та експериментувати з матеріалами, переосмислювати форми, не залежати від трендів і думок. Для мене важливо не втрачати своєї ідентичності й не відчувати впливу ззовні. Я не стежу за трендами, за роботами інших, щоб не підхоплювати загальну хвилю, а зосередитися на своїх персональних ідеях та переживаннях. При цьому завжди дуже уважно стежу за технологіями, функціональністю та технологічністю. Ми з колегою у нашому бюро передусім переосмислюємо матеріали, шукаємо нове втілення всього, що нас оточує, – дерева, каменю, металу. Експериментуємо з формою та функцією і, звичайно, робимо багато проєктів. Свого часу я навчав архітектурі дітей, тому що саме вони будуватимуть наші міста завтра.
ID: Якщо ви приділяєте таку увагу матеріалам, що для вас інтер’єр?
В. П.: Я його сприймаю як проміжну точку на шляху до архітектури. Свої об’єкти контролюю буквально на кожному етапі, заглиблююсь у нюанси, щоб зрештою інтер’єр вийшов таким, яким я його бачу. Ніколи не сприймаю замовника як клієнта, який платить гроші. Відкати, мода, тренди – це не про мене. Про мене – архітектурний концепт і формат, який завжди приймає замовник. Зараз замовник приходить до мене сам, бо для нього близька моя ідеологія. У мене в роботі одночасно буває до 11 проєктів. Але я не все беру. Архітектура – це для мене не робота, а сенс життя. Я думаю про проєкт, а не про суму, яку отримаю. Стилі для мене – це про історію. Їх, безумовно, потрібно знати і розуміти, але не обов’язково слідувати їм. Для мене є один стиль – «сьогодні». Я звик створювати концепти, а не стилі.
ID: У Вас є мрія/ціль?
В. П.: Моя мета – робити проєкти у Кореї. Я дивлюся на кожен проєкт, створений там, і він для мене ідеальний. Можливо, тому що це зовсім інший формат зчитування концептів.
ID: А як же Харків, Київ?
В. П.: Кожна кав’ярня, створена мною у Харкові, унікальна. Я завжди дивлюся, як користуються моїм простором, і розумію, наскільки мені вдалося реалізувати ідею. Дивлюся, як люди фотографуються в моїх кав’ярнях, намагаюся контролювати «життя своїх просторів». І завжди наполягаю на тому, щоби все узгоджувалося зі мною аж до музики та візуальних ефектів.
Але у Харкові більше про форму та зміст, а у Києві – кожна кав’ярня ніби має термін придатності. На мою думку, простори, створені справжніми архітекторами, не застарівають. Якщо говорити про Київ, то він хворий на історизм. І я не впевнений, що це можна вилікувати. Мені здається, багато архітекторів залишаються в минулому, а в київській архітектурі дуже багато грошей і дуже мало архітектури.
